Якби не було адвокатів
Уявіть суспільство, де кожен мусить сам говорити з державою. Де людина, ображена чиновником, сама йде відвойовувати справедливість. Вона не розмовлятиме, а скоріш за все атакуватиме. Це може бути пов'язано тим, що її мова - це квінтесенція досвіду виживання: окоп, черги, приниження...
І тоді будь-який конфлікт стає продовженням битви. Адвокатура існує, щоб бути запобіжником, буфером агресії.
Буфер не означає "стояти посередині" - це означає взяти на себе удар тиску, розподілити його і не допустити руйнування людини, суспільства і держави врешті-решт...
Адвокат приймає агресію клієнта, холод судових процедур, цинізм системи і перетворює це все у структуру, де можлива комунікація. Там, де інші кричать, адвокат повинен мислити.
Коли все руйнується - армії, інституції, кордони - адвокатура залишається символічним знаком, що суспільство ще живе.
Оскільки, поки хтось говорить замість іншого, не дозволяючи силі замінити слово, то людство ще не закінчилося.
