Про боягузів
Зупиніться на хвильку і ми розглянемо основоположні наші з вами страхи. Так от, є три базові види страху:
1. біологічний страх - вшитий у тіло інстинкт виживання.
Тобто це реакція на фізичну загрозу: біль, хвороба, висота, хижак, удар. Він народжується в нервовій системі й працює до/без будь-яких думок;
2. соціальний страх - страх перед оцінкою іншими людьми, або навіть перед оцінкою якоїсь своєї іншої особистості, відторгненням і втратою статусу. Саме він змушує мовчати, коли потрібно говорити, або надмірно догоджати, щоб не "випасти з колективу", в тому числі колективу голосів у власній голові. В даному випадку тілу нічого не загрожує як у першому прикладі;
3. екзистенціальний страх - глибинне відчуття невизначеності: страх смерті, безсенсовності, втрати опори в світі. Це не про загрозу прямо зараз, а про зіткнення з власним "яким я є?" і "навіщо я тут?". Наведу приклади для кращого розуміння. Страх втратити роботу - соціальний страх своїй більшості, бо робота = статус, гроші, приналежність до системи, роль у суспільстві. Втратити роботу - це не "помру", а "випаду з поля", тобто втрачу позицію в ієрархії.
Хоча інколи вмикається й екзистенційна нотка: "А хто я без цієї ролі (лікаря, юриста, директора)?" - це вже відтінок глибини.
Страх переїзду в інший населений пункт, країну змішаний (соціальний + екзистенційний). Соціальний, бо людина залишає свою мову, статус, мережу контактів, знайоме поле. Екзистенційний, тому що у неї є питання: "Чи я впораюсь у новій реальності? Чи не закінчусь як особистість?"
Це страх втрати опори, якщо любите розглядати людину як предмет.
Страх знайомства є соціальним, бо боязнь оцінки іншими, неприйняття, сорому, провалу, "а як я виглядатиму в очах іншого?". Мозок сприймає це як загрозу втрати приналежності, тобто мікросмерть для его. Тобто, усе, що пов'язано з людьми, статусом, спільнотами - це соціальний страх. Усе, що пов'язано з втратою опори та сенсу - екзистенційний. Усе, що пов’язано з тілом і виживанням - біологічний.
Ps. Тобто, хтось може боятись знайомства з новою людиною та налагодження з нею відносин, або, до прикладу публічної промови, набагато сильніше за ситуації де потрібно комусь "вломити". Як ви вже зрозуміли, дати по морді - це дія на території біологічного страху. Тіло розуміє загрозу, піднімає адреналін, запускає примітивні реакції "бий / тікай". Тобто проста, коротка, зрозуміла дія, яку наш людський мозок освоїв ще мільйони років тому.
Промовити ж публічно - це зона соціального страху, нового так би мовити для людства. Тут загроза не фізична, а символічна: публічний осуд, сором, помилка, втрата статусу. Для психіки це інколи більш болісно, ніж удар, бо відсутні очевидні інструменти протидії. Тому тіло блокується, голос тремтить, з'являється ступор.
